Суспільний договір

Суспільний договір або соціальний контракт – основоположником теорії суспільного договору був Жан-Жак Руссо, який в своєму трактаті у 1762 році «Про суспільний договір, або Принципи Політичного Права» ( Du contrat social ou Principes du droit politique ) описав систему взаємодії влади та громадян в управлінні державою, що базується на засадах партнерства щодо розподілення соціальних та економічних благ, в якій чітко визначені правила, при яких суспільство делегує владу на гарантування громадянам однакових можливостей при розподіленні ресурсів та забезпеченні прав та свобод. Головним принципом усіх реформ має бути задоволення потреб людей, а не уряду.

До числа найбільш відомих з 17-го і 18-го століття теоретиків суспільного договору і природних прав відносяться Гуго Гроцій (1625), Томас Гоббс (1651), Семюел Пуфендорф (1673), Джон Локк (1689), Жан-Жак Руссо (1762), Поль Анрі Гольбах (1789) та Іммануїл Кант (1797).

Суспільний договір у світовій практиці

У міжнародній практиці Суспільний договір став інструментом виходу з конституційних, політичних, економічних та локальних криз. Принципи та правила суспільного договору використовувалися здебільшого у конфліктах між владою та громадянським суспільством, саме у такий спосіб консенсус досягався мирним шляхом.